У світі про економіку. Марксистське коріння Камали Гарріс, розкол на Волл-Стріт і штучний інтелект як "убивця грошей"

У кожній країні своя інформаційна атмосфера. І в місцевих стрічках новин неминуче губляться події, ідеї, лайфхаки з усього світу, які могли б зацікавити читачів ділового ЗМІ. Ми знову вибрали кілька закордонних публікацій останніх днів та подаємо їх у переказах на одній сторінці — саму суть.

Теорія зростання Дональда Гарріса 

Після самоусунення президента США Джозефа Байдена з перегонів на наступний термін чинна віце-президентка Камала Гарріс стала найімовірнішим суперником Дональда Трампа. У минулому випуску ми намагалися розібратися, як у разі перемоги на виборах Трамп калібруватиме економічну політику, тому занурилися в глибину консерватизму Дж Д. Венса, номінованого у віце-президенти. Тепер звернемо увагу на інший політичний табір, а для цього зробимо відступ від концепції рубрики та розглянемо давню монографію.

Справа в тому, що сама Гарріс вже відома своїми поглядами, і, зрозуміло, що на посту віце-президентки вона підтримувала байденоміку. Однак у разі обрання лідером нації Гарріс також буде по-своєму калібрувати політику. Що ж цікавого і маловідомого можна сказати про її погляди на економіку, де почерпнути більше інформації?

У кар´єрі її батька. Дональд Гарріс — економіст, стенфордський професор з величезним доробком, який застосував ідеї посткейнсіанства до економіки розвитку. У фокусі його інтересів — теорія зростання та проблематика нерівності. Гарріс доходить висновку, що зростання у ринковій економіці неминуче супроводжується нерівністю та нерівномірністю розвитку. Проблема в тому, що галузі та регіони справді розвиваються неоднаковим темпом, адже по-різному пристосовуються до технологічних змін. Вченого цікавить, чому вдосконалення способів виробництва поєднуються з повторюваними кризами в основних галузях.

У пресі Гарріса називали навіть марксистським вченим. Це було б одночасно спрощенням і перебільшенням, однак він і справді спирається на ідеї Карла Маркса (як і багатьох інших економістів — від класиків до Джона Мейнарда Кейнса і Джоан Робінсон), зокрема, в питанні трудової вартості. Ось цитата з найвідомішої роботи Гарріса, "Накопичення капіталу та розподіл доходів" (Capital Accumulation and Income Distribution): "Виробництво саме по собі є процесом праці. Воно за своєю суттю є соціальним, а не суто технічним. Воно пов'язане з розподілом власності та відносинами ієрархії, контролю, підпорядкування та опору. Ці відносини визначають фундаментальний класовий характер капіталістичного суспільства".

Гарріса добре знають у Ямайці, на його батьківщині. Протягом усієї своєї кар'єри вчений переймався її справами, консультуючи уряд за кількох прем´єрів. Йому належать кілька праць про економіку Ямайки, зокрема стратегії зростання на базі експорту.

Варто додати, що сама Камала Гарріс перебуває у прохолодних стосунках з батьком через розпад сім´ї ще за її раннього дитинства. Однак вона політик лівого спектру, та й, без сумніву, знайома з працями батька, отже, могла перейняти хоча б деякі його погляди на економіку і розвиток. Тим більше Дональд Гарріс живий, він на кілька років старший за Джо Байдена…

Різноспрямовані біржі: техногіганти — вниз, середняки — вгору

Після цьогорічного стрімкого злету найбільші біржові індекси почали падати. Так, у середу, 24 липня, індекс "блакитних фішок" S&P 500 знизився на 2,3%, а технологічний Nasdaq Composite — на 3,6%, і це були їхні найгірші дні з 2022 р. Здебільшого падіння пояснюється зміною котирувань великих технологічних компаній, як от Alphabet, Nvidia, Microsoft, Apple і Tesla, на хвилі розкриття ними фінансової звітності. Для інвесторів гостро постало питання, чи окупатимуться всі витрати на інфраструктуру штучного інтелекту (ШІ).

Усе це правда, але насправді на фондовий ринок діють різні фактори, і найголовніше — рухається він різноспрямовано. ABCnews пише про "розкол на Волл-стріт", адже на фоні корекції технологічних суперзірок, акції компаній з інших галузей зростають. Видання наголошує, що індекс Russell 2000 для акцій менших компаній, навпаки, зміцнюється: "Цього місяця він зріс на 8,6%, тоді як індекс великих компаній S&P 500 втратив 1,1%".

Отже, більшість американських акцій дорожчають на позитивних даних про економіку США: з квітня по червень зростання ВВП прискорилося до 2,8% в річному обчисленні, що вдвічі краще, ніж у попередньому кварталі, але не настільки багато, щоб викликати щодо розкручення інфляції. Серед трейдерів домінують очікування, що Федеральна резервна система почне знижувати ключову відсоткову ставку у вересні. "Інвестори вважають, що це стало б великим стимулом для акцій, чиї прибутки тісніше пов'язані з силою економіки, ніж у великих технологічних компаній", — пише видання.

Підсумуємо, що фінансові ринки загалом реагують по-класиці: очікування на зниження відсоткових ставок загалом збільшує вартість акцій. Однак суттєвий вплив на найбільші індекси мають технологічні компанії з так званої "Неперевершеної сімки", які, схоже, не змогли продовжити зростання на очікуваннях від інвестицій у штучний інтелект.  

Ритейлери ніяк не розгадають код цифрової Prada

Поза сумнівом, у світовому ритейлі триває тренд на діджиталізацію. Однак не без винятку. Як правило, найдорожчі речі люди досі не люблять замовляти на сайтах. Згідно зі свіжим опитуванням Morning Consult, покупці предметів розкоші здебільшого віддають перевагу реальному досвіду (особливо це стосується одягу, взуття, ювелірних виробів та годинників) і лише кожен п´ятий каже, що міг би придбати такі товари через інтернет. Інші дослідження підтверджують, що частка розкішних товарів, проданих онлайн, за різними даними, не перевищує 10% або 20%. 

Якщо коротко, то не існує процвітаючої Amazon для Gucci та Prada. Тож маркетологи досі сумніваються, чи може електронна комерція хоч колись поглинути роздрібну торгівлю предметами розкоші. А видання Business Insider розібралося в причинах такої консервативної поведінки покупців люксових товарів.

У двох словах, ідеться про клієнтський досвід та бажання преміум-брендів зберегти ексклюзивність. Так, за даними опитувань споживачів, обслуговування є другим після якості товару атрибутом розкішного шопінгу. Маркетологи пояснюють, що клієнти хочуть переглянути речі, потримати їх у руках, поспілкуватися з чемними продавцями: похід до розкішного магазину — це частина задоволення від покупки люксових товарів, яка виправдовує додаткові витрати.

Що ж до самих лакшері-брендів, то вони, як правило, не погоджуються на повну онлайн-присутність. Щоб не виглядати надто доступно, не всі товари викладають в інтернет. На найдорожчі моделі можуть складатися навіть списки очікування. Один із способів переконати людей, що ви продаєте предмет розкоші (і встановити відповідну ціну) — зробити його дефіцитним і невловимим. Разом із розкішним обслуговуванням у магазинах, це допомагає компаніям підтримувати ауру преміальності навколо своїх брендів. "Купувати онлайн зручно і швидко. Але купувати в магазині — це задоволення", — підсумовує Лука Солка, старший аналітик з досліджень світового ринку товарів розкоші в компанії Bernstein.

А саме видання завершує статтю більш стриманим висновком: ритейлери не зрозуміли, як зробити цифрову версію Target, не розгадали код цифрової Prada, але це не означає, що вони ніколи цього не зроблять…

Апетит, як у Франції: центри обробки даних споживають дедалі більше енергії 

У глобальному топі споживання електроенергії з´явилася нова "країна". На фоні технологічного прориву у сфері штучного інтелекту, яка вимагає величезної кількості енергії, центри обробки даних (ЦОД) вже у 2022 р. споживали електроенергії майже стільки, скільки Франція, і значно більше, ніж Велика Британія. Такого висновку доходить платформа Statista, яка поєднала найсвіжіші дані Управління енергетичної інформації США (EIA) та Міжнародного енергетичного агентства.

Так, всі ЦОД у 2022 р. використали орієнтовно 415 ТВт-год з 27 тис. ТВт-год загальносвітового споживання. Прогнозується, що вже до 2026 р. вони можуть подвоїти свої апетити. У такому разі індустрію ЦОД випереджатимуть лише Китай, США (безсумнівні лідери) та Індонезія і Японія.

Попри те, що центри обробки даних стають енергоефективнішими, а подекуди, як-от у Німеччині, цього вимагає законодавство, попит на енергію тільки зростає. Особливо це стосується таких гігантів, як Alphabet, Amazon або Meta. Так, викиди CO₂ Alphabet зросли на 48% відсотків порівняно з 2019 р., що значною мірою пояснюється збільшенням активності ЦОД. Тож цього року компанія стверджувала, що "скорочення викидів може бути складним завданням на фоні зростаючі потреби в енергії через більшу інтенсивність обчислень ШІ". А Microsoft, яка співпрацює з OpenAI для інтеграції великих мовних моделей у всі свої продукти, повідомила про збільшення викидів CO₂ на 30% порівняно з 2020 р.

Чи загрожує штучний інтелект грошовій системі

І остання наша тема настільки ж сучасна, наскільки й загадкова. А чи не знищить штучний інтелект гроші? — ставить питання доцент кафедри економіки у паризькому Інституті політичних досліджень (Sciences Po) Жань-П’єр Ландо. І відразу ж дає варіант відповіді: "Якщо одного дня ми житимемо у світі, яким керуватиме штучний інтелект, наділений повною інформацією та безмежними можливостями для її обробки, можливо, гроші більше не відіграватимуть жодної ролі", — саме так починається блог економіста на Project Syndicate. 

Після нагадування, що гроші полегшують нам обмін і зберігають вартість у часі, Ландо додає, що, за деякими сценаріями майбутнього, ШІ не просто оброблятиме інформацію і виконуватиме команди, а й прийматиме рішення і навіть визначає власні цілі (які не обов´язково збігаються з людськими). "З такими можливостями ШІ міг би взяти на себе розподіл ресурсів і доходів. Він оцінюватиме мільйони можливих економічних рівноваг і визначатиме ту, яку вважатиме найкращою. Таке бачення "техносоціалізму" дуже далеке від моделі децентралізованого, вільного суспільства. Це була б високотехнологічна версія старомодного комуністичного централізованого планування", — стверджує французький економіст.

У короткому блозі автор більше фокусується на потенційних наслідках — зникнення грошей призведе до позбавлення свобод витрачати її на усе, що заманеться, — але не дає вичерпних пояснень, як саме економіка взагалі зможе функціонувати без цього інструмента.

Тому додамо від себе, що ідея переходу до безгрошового світу не нова, але вона й справді передбачає зміну устрою… У XX ст. деякі ліві мислили про відмову від грошей у рамках преходу до планової економіки, тоді як праві, вказували, що державні розрахунки не дорівняються в ефектвності до "ринку як обчилюваної машини" (метафора Мізеса). З розвитком технологій стало зрозуміло, що суспільство могло б мати такі обчислювальні потужності, щоб прораховувати розподіл ресурсів навіть швидше, ніж ринок з його ціновими сигналами. Однак питання відмови від грошей не тотожне ефективній плановій економіці. Деякі "кіберсталіністи" будують моделі, де гроші існують у формі жетонів, які вимірюють вартість вкладеної праці. У загальних рисах схоже, що потреба у грошах не зникне принаймні до того часу, поки не вдасться побудувати економіку, засновану на надлишку, замість економіки, заснованої на дефіциті. А це вже надто умоглядне питатання, яке виходить за межі будь-якого блогу. Ясно одне: самого лишень генеративного ШІ недостатньо, щоб перейти до безгрошового світу.